За рікою-стрічкою, сина мати ждала,
На змарнілім личку сльозу утирала.
Заварили гади нам криваву кашу,
Боронить він хату -Україну нашу.
Пролітають роки , та не має звістки,
Посивіли коси в неї і невістки.
Та серця жіночі котять хвиль надію,
-Повернешся сину-знаю, вірю, мрію...
Верба біля хати загубила листя,
Хай не плаче мати-син її вже близько.
В тихім надвечір"ї раптом стукне хвіртка,
І впадуть в обійми мати і невістка...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742649
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.07.2017
автор: Totoha