Невже не встигну, зупинюсь
…чи скоро?
Боюся сумнівів і зрадницької втоми,
Хоч вижила –оголена душею,
Кохала, чинила долі непокору,
До дна - жагу і гіркоту - свідомо,
Нарешті небо визнає своєю?
Повторюю собі : не зупиняйся -
тільки так
Майнеш над прірвами - незримі крила
Матерію свободи розгорнуть,як стяг
Вони росли ,чекали тільки знак,
Щоб ти колись останній крок зробила,
У натовпі свій викресливши шлях.
© Олена Зінченко 2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742923
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2017
автор: Zinthenko Olena