Вінченцо Белліні, Норма: Дія 2, сцена 5

ОРОВЕЗ
[i](увійшовши)[/i]
Звитяжці,    до  вас  прийшов  я,
хотів  вам  звістку    принести  дочасно!
Ваш  гнів,  жагу  прекрасну,
що  в  грудях  так  клекоче,
я  підтримать  хотів,
та  Бог  не  хоче.

ГАЛЬСЬКІ  ВОЇНИ
Як  так?  Ліси  священні
цей  проклятий  проконсул  не  покине?
У  Рим  не  кличуть?

ОРОВЕЗ
Ще  більш  безжалісним  буде
проконсул,  що  прибуде
на  місце  Полліона.

ГАЛЬСЬКІ  ВОЇНИ
А  Норма  що  ж?
Нам  знову  вона  порадить  мир?

ОРОВЕЗ
Про  намір  Норми  я  марно  дізнавався.

ГАЛЬСЬКІ  ВОЇНИ
Та  що  ж  робити?

ОРОВЕЗ
Для  долі  чоло  схилити,
розійтися,  підозру  не  викликати,
серце  ж  хай  палає.

ГАЛЬСЬКІ  ВОЇНИ
Знов  прикидатись?

ОРОВЕЗ
Тяжко  жити  –  я  знаю.
[i](розлючено)[/i]
Ах!  Під  Риму  ярмом  щоденним
теж  я  прагну  (теж  я  прагну)
зброю  підняти!
З  нами  небо  не  хоче  стати,
Тож  ми  мусим  (тож  ми  мусим)  почекать.

ГАЛЬСЬКІ  ВОЇНИ
Ах!  Так!  Прикиньмось  –  це  нас  врятує,
та  наш  гнів  нехай  нуртує.

ОРОВЕЗ
Криймо  в  серці  гнів  священний  –
Рим  про  нас  тоді  забуде.
Прийде  день,  так,  вогонь  розбудить  –
буде  страшно  (буде  страшно)  він  тут  палать.

ГАЛЬСЬКІ  ВОЇНИ
Смерть  для  Риму,  як  до  зброї
дасть  сигнал  святий  вівтар!
Ах!  Так!  Прикиньмось  –  це  нас  врятує,
та  наш  гнів  нехай  нуртує.
Смерть  для  Риму,  як  до  зброї
дасть  сигнал  святий  вівтар!

(ГАЛЬСЬКІ  ВОЇНИ-Тенори)  
Смерть  для  Риму,  як  до  зброї
дасть  сигнал  святий  вівтар!
Ах!  Так!  Прикиньмось  –  це  нас  врятує,
та  наш  гнів  нехай  нуртує.
Смерть  для  Риму,  як  до  зброї
дасть  сигнал  святий  вівтар!
Та  прикиньмось,  бо  ми  мусим  почекать.
Та  прикиньмось,  бо  ми  мусим  почекать.
Так,  прикиньмось!

(ГАЛЬСЬКІ  ВОЇНИ-Баси)  
Смерть  для  Риму,  як  до  зброї
дасть  сигнал  вівтар!
Дасть  сигнал  святий  вівтар!
Смерть  для  Риму,  як  до  зброї
дасть  сигнал  святий  вівтар!
Та  прикиньмось,  бо  ми  мусим  почекать.
Та  прикиньмось,  бо  ми  мусим  почекать.
Так,  прикиньмось!

ОРОВЕЗ
Тож  прикиньмось,  так,
бо  ми  мусим  почекать!
Прийде  день,  вогонь  розбудить  –
буде  страшно  він  палать!
Та  прикиньмось,  бо  ми  мусим  почекать.
Та  прикиньмось,  бо  ми  мусим  почекать.
Так,  прикиньмось!
[i](Виходять)[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742957
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 21.07.2017
автор: Валерій Яковчук