Так зачепила розповідь Анатолія Куценка...
Сліпий собака, талісман перону,
Обнюхував людей і брів кудись…
Гарчав у слід, бо не любив жаргону,
А зупинявся, наче він моливсь.
А люди на пероні мали справи,
Хтось зустрічав, а дехто проводжав.
На нього і уваги не звертали,
А він все слухав і на вус мотав.
Він пізнавав за запахом здалека,
Тих особливо, хто кормив його.
І мчав до них, як до гнізда лелека,
А знав таких усіх до одного.
Жива істота з мертвими очима,
Сліди шука в перонній метушні.
З життєвим тягарем поза плечима,
Сліпий собака з мудрістю в душі.
Р. S. Для нього відданість – святе,
Вона усе життя з ним буде.
Сліпий собака має те,
Чого не мають зрячі люди…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743023
Рубрика: Присвячення
дата надходження 22.07.2017
автор: Віталій Назарук