Майстер та глина.
На околиці села, близько до лісу жив один чоловік. Він славився тим, що глина у його руках набувала надзвичайних форм і наче мов під музику заклинача змій танцювала свій танець та спліталася у дивні форми.
Після такого танцю шмат глини набував доволі естетичної форми і мандрував у хатини людей, які вміли цінувати мистецтво, або хотіли, щоб про них так думали. З дня в день все повторювалося, але не завжди все буде так гладко, як можна того очікувати. І от одного дня з ранішнім промінням майстер приступив до роботи. Він взяв звичайний шматок глини і почав звичну роботу. Звичайний день, наче звичайна глина але танець ніяк не вдавався, один раз, другий, але нічого. Шматок наче упирався і не хотів, щоб до нього торкалися.
День закінчився без нічого, ніякого успіху майстер не досягнув. Він не виходив з дому і продовжував роботу. Мила старенька сусідка видивлялася через вікно, але все наче завмерло. Так воно і сталося. Протягом довгого часу майструючи глиняні фігури майстер був хорошим у своїй справі, але загубив чуття. Фігури ставали однаковими, такими як всі решта, доволі непоганими, але однаковими.
Здавалося маленький шматок глини хотів звести з розуму майстра. Від цікавості до наполегливості, далі агресії, але він не міг нічого з нею зробити. Важко сказати скільки часу тривала ця війна, але іншого світанку глина впала на сиру землю. В зопалі злості майстер викинув її через вікно розуміючи, що з нею щось не так.
Глині не страшна земля, чи дощ і з часом вона знайшла там свій прихисток. Справи майстра налагодились, інші шматки глини були такими ж піддатливими як попередні та танцювали танець свого заклинача. Проте довкола люди вже наситились однаковим творінням і роботи майстра вже не викликали такого захвату, адже в кожного було одне і те саме.
В кутку хати майстра зібралася ціла виставка нікому непотрібних однакових фігур. Здавалося, що він більше не міг виконувати цієї простої мелодії і творити звичайні речі, він втрачав свій сенс. Після невдалого походу до іншого села, коли йому не вдалося продати жодної фігури майстер наповнився розпачем та болем.
Повернувшись додому пізно вночі він впав біля вікна свого будинку на сиру землю. Здавалося, що хмари плакали разом з майстром. Здавалося ще секунда і дар заклинача полетить від нього. Але його увагу привернув шматок глини, який закотився під коріньстарого дерева. Майстер впізнав цю норовливу глину, вона була все ж такою покрученою та впертою.
Він взяв її до рук. Нестримний біль, розпач і ще десяток емоцій штовхали заклинача. Цієї ночі він грав зовсім іншу мелодію таку, яку ніхто раніше не чув. І в пориві прояву емоцій шматок глини танцював нестримний танець.
Майстер прокинувся пообіді, в руках у нього була фігура. Такої він не бачив ніколи в житті. Торкаючись до неї він дивувався та відчував емоції. Фігура була іншою, її величність світилася поміж інших фігур. Торкаючись її душа майстра тремтіла. Йому здалося, що маленький шматок глини навчив і показав йому життя. Наче як сон він пригадував мелодію. Ця мелодія була не лише його, але й глини, яка заклинаючи показала та навчала свого майстра.
Вона розказала, що кожен шматочок глини інший, що творячи майстер повинен відчувати її і танцювати в ритмі з нею, що лише так народжуються унікальні та живі фігури.
Можливо це був сон, можливо щира правда. Але важливо те, що майстер вже не був звичайним заклиначем, а став творцем. Дивлячись на свою фігуру я це розумію, адже торкаючись до неї я пізнаю глибокий світ емоцій й почуттів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743262
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2017
автор: Інге Ярова