Дрімле згублений час у пожовклім листку,
Що безжально зірвав дужий вітер.
Старий пес примостивсь на твердім килимку,
Час об нього свої ноги витер.
Із незрячих очей покотилась сльоза,
Теплий сум обійняв кволе серце.
Щебетала круг нього мала дітвора,
Те згадалось, і сміху відерце.
Цокотів щось ціпок тротуарній плиті,
Повід ледь у натяжку в долоні.
Хто не бачить, тому треба друг у путі,
Щоб у темнім не бути полоні.
За водою з ріки десь побігли роки
І не стало любові, так, просто.
Вірний пес все чекає на ласку з руки,
Сліпим зрячий стає в житті часто.
26.07.17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743572
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.07.2017
автор: Валентина Ланевич