Щасливою зовуть оту стежину,
Коли маленьке, немічне дитя,
З роками виростає у людину,
То це відзнака вища для життя.
Де вірність лебедина у родині,
Де прикладом являються батьки.
Де по уму, а не по одежині,
Життєві пам’ятаються рядки.
Коли в обох батьків срібляться скроні,
А їхні діти є для них крильми.
Молитви їхні Богові і долі,
Що діти стали справжніми людьми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743603
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.07.2017
автор: Віталій Назарук