Наче зламалася якась стеблина .
Не витримала сили безжальної .
Життя саме по собі ідеальне ,
Ми самі вносимо суму причини .
Ти стаєш убивцею спочатку своїх бажань .
Потім мрій .
Дійшовши до безпричиння .
У буденності павутиння
закутуємся мов у вуаль .
Не проглядається світла даль .
А душа на прив'язі прагне волі
як лань ,
як птах ,
як вітер під небом .
Зламав стеблину ,
посіяв страх .
Приспав щастя на устах .
Та в очах ще бринить сльозина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743673
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.07.2017
автор: БЕЗ