На час вечірній повертало …

На  плес  широкої  ріки
Повільно  хвильки  напливали.
Прикутий  міцно  ланцюжком
Рибацький  човен  колихали,
Одна  за  іншою,  в  вдогін  .
Об  денце  хлюпали,    мов  звали  
Кого  б  в    човні  тім  колихать.

На  час  вечірній  повертало  …  
День  відпочинку  зажадав  ,
Та  підсумків  здійсненних  справ,
Яких  пороблено    чи  мало  
За  цей  його  світловий  час.

Якби  ж,  про  те  все  людство  знало,
Чи  гарні  справи  ті    чи  ні  –
Творили  б  лад  на  цій  землі  ,
Від  бога  рай  земний  вже  б  мало.

Заграва  тліла  ,  догорала,
Багрянцем  вкрила  небокрай.
Жара  від  сонечка  спадала,
Від  прохолоди  утікала,
Яку  несла  ріка  Удай.

Заблудлі  хмарки    пропливали                                                                      
Не  спішно  в  синю  далину,
З  останнім  відблиском  заграви
Зорю  вечірню  виглядали  ,                                                                                                                                                                                        
Що,  ось  прийде  на  зміну  дню.

А  привітали  не  одну  …,
Часу  минуло  зовсім  мало,
Бо  згодом  і  вона  зійшла…
Вогнем  привабливим  ,  чарівним  ,
З    собою  місяць  призвала.

 І  він  з’явився,  круторогий,
Немов  молодик  гоноровий
Став  красуватись  в  синяві,
Себе  вдивлявся  на  воді,
Найкращого  себе  там  видів,
 Всміхався,  срібло  в  хвильки  кидав  
До  пари  білих  лебедів,

Ті  поруч  парою  тримались,
У  світлі  місячнім  кохались,
Ні  хто  не  заважав  там  їм,
Там  очерет    там  був  їх  дім.
Лебідка  шию  вигибала,  
Із  хвильок  срібло    діставала  ,
Коханому  щоб  дарувать  .  
Стояла  дивна  благодать

Стихало,  мліло  все  в  природі,
Закрився  соняшник  в  городі,
Схилив  голівку  до  землі,
Голівки  в  паничів  тулились
Звисали  сонні  на  стеблі.
Духмяно  пахла    дика  м’ята,
Під  сонцем  сушена  трава,
На  різнотрав’я  так  багатий  
Родинний  край,  земля  моя

На  раз  почулись    голоси:
Пробігли  з  вудками  хлоп’ята,
Трава    волога  від  роси,
Від  ніг  стежинка  ледь  прим’ята
Лягла  до  річки,  до  води.
Природа  в  нічку  окунулась  ,
Живе  все  огортало  в  сон…

Здалось  у  вітах,  мабуть,  вчулось
 Як  схрипнув  сонно  гайворон
І  враз  затих..,
Та  ні,    в  відмістку    пустослів’ї
Враз  заспівали  солов’ї  ,
Вони  співали  ,там,  в  простір,
 Пісні  свої  в  любовній  змові,
Про  вірність,  рідкісне  бажання  ,
Кохання  вічне  на  землі.

О  невгамовні  солов’ї…
Цим  дивним  співом  навівали
Думки  віршовані  мої.


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743679
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 27.07.2017
автор: Викчер