Ти все рідше і рідше приходиш до мене у вірш.
Уже болі мої по далекій весні від’ячали.
Ми згубили себе у потоках жаских карнавалу.
Залишилась самотність твоїм і моїм візаві.
Ні, ми мали удосталь осібних феєрій і драм.
Нас водили по світу присуджені Богом маршрути,
Але пам’ять настійно вертала на градуси і на мінути,
Де кохання найперше несміло всміхнулося нам.
Ми ніколи не вміли цінити минуле у гріш.
Але вітер нещадний чимдуж напинає вітрила.
І лягає туман на пожухлий від осені килим.
І ти рідше і рідше приходиш до мене у вірш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743701
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.07.2017
автор: stawitscky