сонце невпинно скотилось до самого краю,
таке золотисте, наповнене щастям... прости...
а що ти хотів від долі, наївний, чекаєш...
зітерти провини і вірити в чисті листи...
...........................................................
як час є володар, не любить спізнілу весну
і вже не прощає, хоч воля твоя і благати...
як сонце за обрій усе норовить... поверну...
а що ти вже вернеш, не можу сумна усміхатись...
а ти не здаєшся і час вже в надії руках.
але не в полоні, в краплинах цілющих, прощаю...
лишуся весною між заходом в чистих листах...
де сонце шепоче невпинно безмежне кохаю...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743848
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.07.2017
автор: Квітка))