Вітри навівають самотність і тугу .
Холодно пронизують життєву смугу .
Наче кроять мрії і несуться вдаль .
Ти знову спантеличений ,
у очах печаль .
Затягує свистом і тріском гілок .
Так страшно ,
мов у тумані
заблукав світлячок .
А світло поволі згасає .
Усюди вітрисько шугає .
Чого не заспокоїться ,
нову душу шукає .
День починається чи згасає -
різниці немає .
Холодом застеляє ...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743894
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.07.2017
автор: БЕЗ