Льоди. (Гумореска) .

Була  м  нині,  з  своїм  Стефком,  на  свєті  у  Львові,
Так  з  мо  з  ним  посвяткували-   пани  гонорові.
До  кав'ярні  з  мо  зайшли  зрані  поснідати,  
Марципанів  прикупили  дітлахам  до  хати.  
Шо  в  тім  Львові,  то  в  тім  Львові-  різні  витрибеньки,
Чокуляди,  пирожина-  великій  й  маленькі.  
Де  в  селі  таке  зобачиш...  іно  булку  купиш,  
А  в  тім  Львові  стілько  всього,  жи  вочи  загубиш.
Так  від  рані  находили,  жи  м  сі  заморила,  
Юш  такого  не  зобачу,  доки  буду  жила.  
Під  кінец  мій  Стефко  каже:  -  Ходи  зісти  льоди,
Сонце  сильно  так  пече,  аж  сі  котіт  сльози.  
Сіли  з  мо  спочити  трохи,  льоди  заказали,  
У  шклінках  таких  поридних,  аби  памітали.
За  якийсь  час  дівчатисько  з  фартушком-  модерна,  
Нам  принесла  такі  льоди,  жи  сі  аж  заперла.
Стефку  мову  відняло,  я  мало  не  вслабла,
За  ціну  юш  промовчу-  задусила  жаба.  
Обертаю  ту  посуду...  звідки  зачинати,
На  дворі  сі  юш  змеркає,  кінця  не  видАти.  
Нашпігало  того  всього-  і  навіть  гудзІки,
То  ж  ми  Стефку  догодив...  скілько  юш  потіхи.  
Зачала  м  туті  гудзІки  вилков  вибирати,  
Бо  напевно  треба  буде  то  назад  віддати.  
Поки  то  всьо  колупала,  льоди  сі  стопили-  
Би  вам  добре  було  жити,  то  ми  догодили.  
Кажу:  -   Стефку,  попроси,  най  ми  дадут  лижку,
-  Не  положено,  їч  вилков,  най  не  буде  стидно.  
Я  го  ловлю,   вно  втікає-  шо  за  кара  Божа,  
Гроші  Стефко  заплатив,  лишати  не  можу.
Взіла  я  тутой  горнец  тихо  в  свої  руки,  
Випила,  як  збан  води-  скінчили  сі  муки.  
Всі  гудзічки  облизала,  в  горнєтко  зложила-  
Менче  буде  дівчатиську,  юш  не  буде  мила.  
Вода  тоже  гріш  коштує,  та  й  тута  "Лехія"-
Нарід  дивисі  на  мене  і  зо  сміху  мліє.  
Як  лизала  ті  гудзічки,  фарба  з  них  пустила,
Шо  за  фабрика  паршива  таке  наробила.
З  торби  вийняла  люстерко,  від  прабаби  Зосі-
Всі  кольори  мав  язик,  як  туто  волосі.  
Я  папером  витираю,  фарба  вся  присохла,
В  пам'яти  молитву  молю,  а  би  м  де  не  здохла.
Стефко  навіть  не  моргав,  підігнав  машину,
Зі  встиду  не  вилазИв,  "Ладу"  не  покинув.  
Я  з  за  столу  тихо  встала,  пішла  як  та  пава:
Як  то  файно  у  тім  Львові,  коли  є  забава.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743979
Рубрика: Гумореска
дата надходження 29.07.2017
автор: Леся Утриско