Що за тривога в ніч таку буремну душить?
Чому гойдаються оголені тополі?
Те, що ламає, гне, гілля ворушить,
і той, хто молиться, хто охкає від болю,
на мить замовкне і застогне знов.
Душа десь недалеко гине щира?
Чому ворожим став лісний покров
І Оріон блищить над нами як сокира?
У ніч таку, мабуть, лиш змовники не сплять,
пожежа всюди невгасаюча палає,
і самогубці на путі по смерть стоять...
– Що бачить він? Чому не приспішає –
вже третіх півнів спів пропав в імлі!
Чекай! Як свище вітер між дротами...
Чому хропуть так коні, злякані і злі,
і що за крик такий – женеться хтось за нами?
Та не принцеса я, ти не володар доль людських,
ми не шукаєм скіпетр і корону,
нас за чуже життя не мучить гріх,
указ не носим царський ми й для трону
не проливаєм безневинну кров...
Крізь сльози, що застигли на очах відкритих,
схопити прагнем тінь, що кинула любов,
і щастя міражі мінливі впокорити!
Елисавета Багряна
Безумие
Каква тревога в тази ветровита нощ души?
Защо така се люшкат голите тополи?
Какво се кърши и събаря, и руши,
и кой тъй охка, плаче и се моли,
за миг замлъкне и застене пак.
Наблизо тука някой ли умира?
Защо гората се заканва като враг
и Орион блести над нас като секира?
В такава нощ, навярно, заговорниците бдят,
неугасимите пожари се разгарят,
самоубийците решават своя път...
– Какво се взира той? Защо не кара –
пропяха вече третите петли!
Как свири вятър в жиците... Почакай!
Защо пръхтят конете, сепнати и зли,
какъв е този вик, преследва ли ни някой? –
Но аз не съм принцеса, ти – владетел и деспот,
не искаме ни скиптри, ни корони,
не ни тежи грехът за ничий взет живот,
не носим царски хрисовул – не гоним
и никому не ще мъстим в света...
Ний тръгнахме, с очи разтворени и влажни,
да уловиме – сянката на любовта,
да спрем – на щастието кулите миражни!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744089
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.07.2017
автор: Валерій Яковчук