Ти не чекай мене, я не прийду,
Хоч не забути і не оминути, -
Останні миті гіркої спокути,
Гарячими сльозами -
по льоду.
Я не збираюсь, навіть уночі,
Коли в безсонні знемагає туга,
Зневіри бог та демонів наруга
Давно мені залишили ключі.
Відкриті двері...
ти чекаєш десь,
Спаливши в попіл ноти та бемолі.
Віск скрапує під полум"ям неволі,
Поки озерцем виллється увесь.
Зухвалості я забуваю мить.
Здавалось, заметіль -
цвіт яблуневий,
Січнева ніч, палка, ніби травнева,
Тріпоче серце і жнивами снить.
Не хочу йти, сповита страхом знов.
І не прийду, не клич зболілу душу.
Я так далеко, та сказати мушу,
Кохання те - в темницю...
без розмов!
Не виглядай, як хмари розійшлись, -
Сріблясте лезо ріже шов останній
Моїх надій. Облудні сподівання,
Бо не твоя...
твоя була колись.
11.02.2015.
ред. 29.07.2017.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744223
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.07.2017
автор: Ліна Ланська