Нескошених полів п’янка отрута,
Настояна на повені тепла.
Спустошеного серця мертві пута
Не розірвати, не спалить дотла.
Незайманих туманів сива тиша,
Їх таїнством насичуйся сповна.
Не сколихни… а дихай глибше, глибше,
Земного щастя меду спий до дна.
На цих лугах до зойку розридайся,
І до хрипот очисть болючий щем,
Облудливим сумлінням не здавайся,
До небокраю йди, ще крок, іще…
Твоїх бажань неперестигле небо,
Моїх щедрот потрійна сила трав.
Хай до світанку сочиться на стеблах
Двох душ заблуклих кришталевий храм.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744236
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.07.2017
автор: Олена Жежук