Напевно, шлях мій – одинокість.
Здається, вже зрослася з ним,
Пустив він корені глибокі
В єство і плодить бур’яни.
А, мо’, судити шлях мій всує
За те, що родить щось не те –
Ніхто мій час не коригує,
На крок удавки не плете.
Встаю, як день запалить ґнота,
Лягаю, як покличе ніч,
Сама собі складаю квоти
На дрова, щоб горіла піч.
Та іноді прийде тривога,
В душі діткне самого дна,
На очі вляжеться волога
І змійкою сповзе:" Одна!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744357
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.08.2017
автор: Крилата (Любов Пікас)