Україно моя, помолися,
Бо якби воно не було.
Вже не треба, будь ласка,
Не злися. Поплачу в твоє чоло.
Вже не треба писань сігнатургів,
Вже не треба злих простирік
Може, я і знатурив,
Лише Бог спасає калік.
Ти прости за АТО і за ліки,
За Президента молюсь і амінь.
Боже нащо ті ліки,
Які маму ведуть на вдовінь.
І не впертий я, і не злющий,
Тільки кажуть, що вже - брехун.
Скільки спас Ти, Боже, цілющий,
І мене спас, Боже, АМІНЬ.
Бо колись, кажуть, все починалось,
І Обама і Трамп і Ху.ло.
Лише Путін на Україні
Знає душу порха і чоло.
Хоч я егоїст, не писатель,
Я до тебе Путін пишу,
Якби знав ти чиюсь матір,
То не вбивав би свою.
І не писав снистих одів,
Де зупинка в Москві і твій «фарш» ,
Я був у Казані. Це твій - Демарш.
І одного разу, люди,
Невірте-повірте
Фальш?
Не буде пити зі мною Путін,
Якому співаєте хальш.
Вони брехуни і зрадники
Своїх країн, і мою,
Так поставили в наймити,
Що не знають де і чию...
Апостол казав, що пробачте,
І Бог казав, що любіть.
Бо здохнуть пройдисвіти сланіїї,
Я ЛЮБЛЮ УКРАЇНУ СВОЮ.
02.08.17 р. автор: Олег Гаврилевич.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744485
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 02.08.2017
автор: Oleg Gavrilevich