************
Ця володарка-ніч шепотіла крізь тишу верлібрами -
Із непам'яті в сни попливли осяйні міражі:
Я вбирала тебе, як вологу, глибинними фібрами,
Неповторність жаги - між реальністю й сном на межі...
І відкинула ніч запинало холодне свідомості:
Ти долиною йшов десь туди, де синіла імла.
Білі квіти в руках, а душа - в чарівній невагомості,
Я дивилась услід, а покликать тебе не могла.
Билось серце тоді, трепетало так болісно-солодко,
Твої очі зоріли мені крізь феєрію снів...
Це кохання було? Ця ілюзія щастя - і голоду?
Океан, що топив, що не знає межі й берегів.
А володарка-ніч шепотіла крізь тишу верлібрами...
Білі квіти зів'ялі - о диво! - лишились мені.
Я вбирала тебе, як вологу, глибинними фібрами...
Ти - єдиний, котрого я бачила тільки вві сні
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744705
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 04.08.2017
автор: Світла (Імашева Світлана)