ІЗ КІПТЯВИ

Плекала  Ніч  думку  -  помститись.
Не  вбитись  би,  -  вбити,  відбити...
У  Дим  закохалася,  -  Світло
Сховала  в  кишеню,  а  звідти,
Із  кіптяви,  -    Ружа    розквітла.

На  денці  душі  зледеніло,
Чи  скельце,  чи  зерня  без  діла,
Лежало  сто  літ  і  два  роки.
Просилось  на  волю,  просило
Удосвіта  хвильку,  допоки

Жагою  опоєна,  скаче
Потвора  розбещена,  наче,
Без  клепки  і  совісті  зовсім.
Подумаєш,  скельце  заплаче!  -
В  теплі  запітніло,  не  в  льосі,

А  Дим  пустотливо-грайливий,
За  вітром  майне  і  немає.
Розлючена  Ніч  скаженіє,
Шукає,  гвалтує,  ховає,
Що  вхопить,  така  веремія!

Від  ревнощів  розум  -  в  тартари,  -
Закинула  Зорі  за  хмари.
Сама  від  безсилля  осліпла,
Бо  Дим  п"є  із  іншої  чари,  -
Із  кіптяви,  -    Ружа  розквітла.


28.07.17

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744735
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.08.2017
автор: Ліна Ланська