[u]Нещодавно доля звела мене з чудовою жінкою, що має глибоку рану в серці: її син загинув у бою в квітні 2016 року. Це Надія Кабушка, тепер живе у Писарівці на Новосанжарщині.
[i]Зігнуло горе Надю до землі, синок загинув, внуки ще малі,
вона ж жиє, як Бог святий дає, така ніколи честь не продає.
[/i]
У косах перші пасма сивини
І пелюстки-вуста її прив’яли…
Для бідоньки хтось двері відчинив,
Щоб ночі й дні їй чорними ставали.
І посивів в очах їй білий світ,
У зморшки зодяглось лице красиве,
Бо не піднять, не оживити цвіт…
І туга огорнула очі сині.
Здається, жінку знаю цю давно
Й біду її готова розділити,
На полинах настояне вино
Із нею день-у-день готова пити.
15.06.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744815
Рубрика: Присвячення
дата надходження 05.08.2017
автор: Ганна Верес