Дівчинко, що пахнеш гвоздиками,
Дай мені руку і покохай.
Знаю, не відаєш, де ми,
Просто мене не питай.
Де є з тобою, як опинилися,
Що то за дивний край,
Бачу: в тобі щось змінилося.
Прошу, будь тут, не вмирай!
Що то за стрічки місяць освітлює?
Їх вже ніхто не вплітає.
Чорні, шовкові. Ті барви – крик вічності.
Тебе вже давненько немає.
Тут мав би бути щасливий кінець,
Але це не казка – життя.
Він на землі ловить сніг навесні,
Ось вам і книга Буття.
08.06.2017
© Богдан Кухта
#Вірші_в_КУТочку
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=zB3Rj6VtAlE[/youtube]
[youtube]https://youtu.be/gzzgjBHkhrs[/youtube]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744995
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.08.2017
автор: Kukhta Bohdan