Ввійди наче тінь крізь відчинені двері,
І назавжди уже замуруй мої сни.
Уяві моїй, ти отій ненажері,
Ті невидимі крила якось обітни.
Серед темної ночі ляж біля мене,
В мою душу вдихни краплю свого тепла.
Щоб душа не просилась в небо черлене,
Щоб душа навіжена в світи не втекла.
Тулися щокою до мої долоні,
Хай розпач волосся упаде до плеча.
Щоб забилося серце в хвилях агоній,
І солона сльоза появилась в очах.
На світанку як перше проміння зіскрить
Ми проснемось. Знов в тілі з’явиться сила.
Усміхнемось і радо вдихнемо за мить,
Те щастя, якому немає мірила.
2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745012
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.08.2017
автор: Мартинюк Надвірнянський