[b][i](переспів польської релігійної драми)[/i][/b]
[b]З'ЯВА V
Входить Марта. Магдалена—Марта.[/b]
[b]Магдалена[/b]
Марто!
[b]Марта[/b]
Стою обурена... Не вимовлю ні слова...
Ніг на перед посунути не здужу...
Лиш очі мружу—
тут не так, як в мене!..
Не звикла я, бо інше тут повітря...
і світло інше... і довкола барви...
[b]Магдалена[/b]
Не тривожся, Марто! Підходь... Дай руку...
[b]Марта[/b]
Дивно...
[b]Магдалена[/b]
Що дивно, Марто?..
[b]Марта[/b]
Я тобі сестра...
[b]Магдалена[/b]
Про це я знаю...
[b]Марта[/b]
А одначе...
[b]Магдалена[/b]
Одначе?..
[b]Марта[/b]
З сестрою щось не в'яжеться розмова.
Як в домі цім інакше, ніж у мене—
так інша в тебе річ, так інша мова!..
[b]Магдалена[/b]
Завжди, скільки себе я пам'ятаю,
завжди були не схожими з тобою,
хоч від одної матері пішли...
[b]Марта[/b]
Ти—в золоті коси... з очей блакиттю,
з імлою туги в просторі зіниць—
була Зорею вранішньою в небі...
А я була при тобі, як земля
та сіра... забруднена...
[b]Магдалена[/b]
Я ж тебе волала,
щоб ти пішла зі мною, хоч би раз,
в пахучих збіж безкраї срібнозлоті...
Я ж тобі казала,
Що поза огорожею земною
мільйон світів непізнаних живе...
Бувало, піснею тебе
все нянчу, ваблю,
аби свій зір піднесла ти високо
до зір... до неба...
Ти завжди сиділа ... із оком
у землю втупленим—
твій погляд пригасав... і слух тупів...
і сиротіла мова...
Пощо сьогодні йдеш до мене знову...
Адже ж відомо,
як мене зовуть...
[b]Марта[/b]
Я знаю... знаю...
Тільки добре зваж,
що привело мене сюди... Я чула,
що торжество препишне ти готуєш...
чи правда те, що кажуть?...
[i](Підводить погляд.)[/i]
О, яка ж
ти гарна! Впізнати годі...
[b]Магдалена[/b]
Що тобі до того—готую учту шлюбну.
[b]Марта[/b]
Учта шлюбна—то радощі і щастя,
і веселля...
[b]Магдалена[/b]
Я повна щастя... Бо ж хіба не знаєш,
що я вельможного Іскаріоти пана...
[b]Марта[/b]
Чом не маю знати,
коли ціла Юдея про це знає...
[i](Понуро.)[/i]
Про те , що привело мене Маріє,
під твій покров...
[b]Магдалена[/b]
[i](наказує службі відійти)[/i]
Кажи... кажи на Бога...
Ти чогось боїшся?!.
[b]Марта[/b]
Правда... страх бере мене...
Слова зав'язли в горлі...
[b]Магдалена[/b]
Я готова
все вислухати без тривоги...
Бачиш—
яка спокійна...
[b]Марта[/b]
[i](твердо і понуро)[/i]
Весілля
не зможеш ти сьогодні святкувати.
[b]Магдалена[/b]
Весілля
не зможу я сьогодні святкувати?..
А тож чому?..
[b]Марта[/b]
Бо брат твій Лазар...
[b]Магдалена[/b]
Зрікся... мене? Чи може...
може прокляв?!. Скажи?..
[b]Марта[/b]
[i](скам'яніло)[/i]
Ні... Лазар... не живе...
[b]Магдалена[/b]
Не живе?!.
О Лазарю, о брате мій коханий!
[b]Марта[/b]
З тим і прийшла до Тебе...
[b]Магдалена[/b]
Лазар не живе! Нема вже Лазаря!
Погасли його очі... Лице—холодне,
мертве, як той камінь
могильний... Лазарю!
[i](Тихіше.) [/i]
Не чує...
Такий байдужий... мовчазний... Устань!
Устань, мій брате! Я тебе благаю—
Марія... я... сестра твоя... Устань!—
Мовчить—не чує... Холод на обличчі
закам'янілім. Руки... руки дай!
Мій Лазарю, холодні твої руки!
Без руху... без чуття... закостеніли...
Не дихаєш! Не глянеш на Марію—
сестру свою... Відкрий повіки!
Глянь!
[i](Глухо.)[/i]
Паде повіка, наче трумне віко—
безладно... глухо... тяжко... Не живе!
О, Лазарю!
[i](Опановує себе.)[/i]
Агей, Аре,
подай мені святкові шати—швидко!
... Дай мені сукню, ткану з блискавиць,
що блиск несе такий, аж очі всліпли
невольницям отим, що її шили...
... Подай мені коралі, ті, що сонць
конаючих стають кривавим криком
в морській безодні стигнучім.
... Клади...
вінець на скроні—ружами увитий,
ті ружі квітли в Юдиних садах,
коли ронило небо сльози жалю, неначе зорі...
[b]Марта[/b]
Сестро... що ти кажеш—
навіщо тобі все це?
[b]Магдалена[/b]
Прагну бути
такою гарною, як ще не був ніхто...
ніколи...
[b]Марта[/b]
У такій хвилині
ти дбаєш про красу?
О Магдалено!
[b]Магдалена[/b]
Брате мій!
До тебе поспішаю на весілля!
А весілля буде,
якого досі не було!
(За виданням [b]"Марія з Магдали"[/b] (драма). - Львів:Логос,1995)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745037
Рубрика: Духовна поезія
дата надходження 07.08.2017
автор: Сіроманка