Невже, ця бабця в дзеркалі - це ти?!

Невже,  ця  бабця  в  дзеркалі  –  це  ти?!
Якій  я  дарував  червоні  ружі,
Писав  у  зошиті  тривожнії  листи,
Чекав  під  парасолькою  в  калюжі…

Невже,  ця  бабця  в  дзеркалі  –  це  ти?!
Моя  натхне́нна,  моя  незрівня́нна!
Як  ти  могла  так  швидко  відцвісти?
Моя  незві́дана,  перли́нна,  невпізна́нна!

І  сосни  сині  поголу́бив  сніг
За  тим  вікном  у  нескінче́ннім  полі,
Даремно  все  життя  кудись  я  біг,
І  не  здогнав,  і  не  впізнав  я  долі…

Невже,  ця  бабця  в  дзеркалі  –  це  ти?!
Чому  я  вірити  очам  вразливим  мушу?
Де  те  правдиве  дзеркало  знайти,
Яке  відображає  тільки  душу?

І  вдарить  по  весні  бентежний  грім,
І  над  пасо́вищем  граки́  закрячуть,
І  сам  собі  я  тихо  відповім:
Красу  душі́  лиш  чисті  серцем  бачуть.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745180
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.08.2017
автор: Роман Лілея