Безнадія в очах.
Ось іще відіп"ю і завию.
Під горілки "гранчак"
Я стеблину гризу деревію...
Десь минули бої...
Чи минули? Та ні. Не минули...
Думи, думи мої!..
Ви під лиха піснІ не поснули?
Вовчий вий у полях-
Передвісник великої смути...
Приховай переляк.
Те, що станеться- не оминути.
Перейди чорторий,
Де життя коло вічності ходить,
Де шалені вітри
Носять рвані братерські угоди,
Терикони увись
Підійняли долоні до манни...
Тільки ні!.. Роздивись-
Це ж одвічні козацькі кургани.
Мов із двох половин
Воз"єдналася волі потреба.
Там орел степовий
Шлях орлятам показує в небо,
Подароване всім...
Синє небо на жовтому полі...
Цей небесний посів,
Що зростав би на щастя і долю,
Лиш зібрати в кулак
Силу волі усім, як одному...
Наче так... Та не так.
Бо ножами фронти по живому,
Бо формують думки
Хто полями одвік не ходили,
Бо біжать пацюки,
Ніби човен водою накрило,
Бо могили дідів
Продають, мов ділянки під дачу...
...не чіпай!.. Відійди!..
Всім віддячу. Комусь- не пробачу.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117080800904
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745184
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.08.2017
автор: Серго Сокольник