Думаєш,
стрічати світанки,
то так треба?
Коли гуде в голові
і від того зовсíм не заснуть.
Образ твій,
з очима кольору синього неба
Пам'ятаю я,
а тобі,
мабуть,
легко мене забуть.
І не шкода, ні.
Скільки таких ще буде,
Що стривожити серце твоє не змогли
Може хтось подумає,
може скажуть люди,
Що серденько в тебе чорніше тієї смоли.
Та нехай,
хіба я духом не сильна?
Скільки буде таких,
чиє сердце не буде моїм
Та нехай,
спіткає й мене
ця смерть повільна
Життів у киці
вже не дев'ять,
а сім.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745309
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.08.2017
автор: AliceScale