Тебе береже те, що ти бережеш,
Людина сама - це істота безцільна,
Тобі довго ще вчитись любові, та все ж
Не любити - це вирваним бути з корінням.
Ти собою не є, не знайшовши своїх,
І варто терпіти нещадну цю спеку,
Щоб зібрати надвечір хмарних пір`їн
Й прохолоди для друзів далеких.
Що, крім ніжності, виправдать може тебе,
Чим ще викупиш в смерті кілька хоч років?
Можливо, ця дівчинка поряд і є,
Щоб до добра був причетним ти трохи.
З потойбіччя вікна світло пізніх машин
По стіні протіка, та згасає безслідно,
Ти ж в куточках усмішки їй залишись,
Тихим небом її Персеїдам.
І твоя прохолода торкнеться їй щік,
Прошепочуть пір`їни, що все недаремно,
І на мить її наче обійме весь світ,
А ти будеш врятований нею.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745427
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.08.2017
автор: Віталій Стецула