Є у серпневій терпкості щось магічне,
Сповнене світлих передосінніх див:
Жолудів жменя, вкинута у наплічник,
Ніжно-солодка м’якоть доспілих слив…
Струни трави в зіпрілому воборо́зі*,
Що награють мотиви гірських висот,
Сонце липке, розхлюпане по підлозі,
Мов ароматний персиковий компот…
Є щось таке смиренне і таємниче
В цій передвересневій легкій журбі:
Ліс у свої покої соснові кличе
Свіжістю смол і пахощами грибів…
Замшею моху, темного і густого,
Де потають підошви, мов серед хмар, ─
Просто прийти й побути у тиші з Богом,
Налаштувавши серця свого радар.
Хай вільний вітер бавиться у волоссі,
Тіло солоне дубить, лоскоче нюх!..
Дай собі шанс укотре прийняти осінь,
З легкістю відпустивши серпневий дух.
[i]*Воборіг ─ конструкція на чотирьох стовпах, призначена для зберігання сіна.
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745451
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.08.2017
автор: Наталя Данилюк