Які щасливі ми, що нам везуть пани
Все «найцінніше» і «святе» з Європи!
А ми, наче тубі́льці-дикуни,
Не бачимо омани і жадо́би.
Які щасливі і наївні ми! А, може, ні? А, може, навпаки?
Самі ми прагнемо, щоб «гості» нас дурили,
Плекаємо плюга́вії думки́,
Щоб гу́би нам солодким помастили.
Відстоюємо збочинців права́,
Погляньте, мов, які ми толерантні!
І лізем, де не влазить голова,
І смі́тимо, як дурники, у хаті.
І зовсім не бере страх Божий нас,
Бо богом вже нам стало сите чрево!
Вмикаєм телевізор, мов наказ,
Який виконуємо віддано і ревно!
І очі трі́щимо – ось як вони живуть,
Ті німці, ті американці!
І ми так хочемо, і шкрябаємо грудь,
І б`ємося, мов таргани́ у банці.
То д`явольська робота, то є гра
На нашій вбогості масонської еліти,
І ця методологія стара,
Як наші ду́ші та занапастити!
І загаси́ть любов, і знищити сім`ю,
Бо в їх очах ми нація плебейська,
І замість чуйності підкласти нам свиню –
Така ось вона цінність європейська!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745521
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.08.2017
автор: Роман Лілея