На латаття - сніги,
Певно, сонцю забракло вогню?
На далекій орбіті конвалії пестили весни.
Тільки ніч навкруги...
Тільки тіні я ті не спиню,
Під нещадною зливою айсберги повінню скресли.
Вирували моря,
Із безодні вставали хребти.
Перекинулись плеса, дощем покотились у прірву.
День фату приміряв, -
На вінок хоч би жмут, нагребти,
Бо засніжені квіти стихія віднайде і зірве.
На латаття - сніги,
Певно, сонцю забракло вогню.
Із малесеньких дзвоників крига спливає поволі -
В"яже вузол тугий,
Видно, так забажали боги.
Скільки сліз не зроню,
Застигають - ужинки недолі.
08.08.17.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745706
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.08.2017
автор: Ліна Ланська