В сімнадцять літ пішов я із села,
Пішов в життя шукати свою долю.
Часами стежка в рідний дім вела
І залишилась рідною до болю.
Роки… Роки… Незвідані путі…
А стежка ця стоїть перед очима.
Не завжди ми буваємо святі,
Стежок багато в нас поза плечима.
Але ота, що вся у споришах,
Ота єдина, що вела до хати.
В цієї стежки є моя душа,
Її до віку буду пам’ятати.
І сниться, сниться стежка та мені,
Давно її калина відцвіла.
У мене вже на скронях сивина,
Але зове стежина до села…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745735
Рубрика: Присвячення
дата надходження 12.08.2017
автор: Віталій Назарук