У серпні літо врешті-решт
Свої обов’язки згадало
І, щоб не видалося мало,
Палило вогнищем пожеж,
Впивалось опіками жал,
Серпом косило дику зелень,
Немов у пеклі, чи пустелі,
Живцем вкладало на мангал.
Здається, й обрій пересох.
Каштани, в спеці зіржавілі,
Напруживши останні сили,
Дощу просили – хоч ковток.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746154
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.08.2017
автор: Оксана Дністран