Аби не мовчати, ведем монолог,
мовчання – це все-таки шлях дезертира,
хоч осінь, укотре, це майже сатира,
якою із душами бавиться Бог.
Поцілить, можливо, нас кулею в лоб,
а може пробудить і кавою в постіль,
ми кинули жереб: цілунок чи постріл
понад Рубіконом нездійснених спроб.
Ти викашляй сумнів в осіннє лице,
і виверни душу м`якеньким назовні,
по краю ступаючи – станем шановні,
і слово здолає горлянки сильце,
бо осінь, німа до нестерпу всякчас –
і та гомонить над зиґзаґом каньйонів,
де мушлею склавши над вухом долоні,
підслухати прагнемо вічності глас.
18.09.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746244
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.08.2017
автор: Тарас Яресько