О, задушене слово,
у горлі віків та епох,
ти клекочеш на видиху,
спрагле пророчого змісту.
Змій чатує… Готово!
Терновий вінок – на пролог.
Віщий посох – на дро́ва –
і в пащу пекельно-огнисту.
О задушене слово,
о, що ти вершити могло!
Ти плекало б величне,
а значить, зникало б мізерне,
і від уст твоїх чистих
таке би життя проросло,
до любові і ліри
такі би посіялись зерна…
Але все це – міраж.
Так земля утікає з-під ніг,
лиш гадюча слина,
що спиває напружені жили…
ти боровся, як міг,
ти приліг на брудний оборіг,
та на слово
п р о р о к а
у тебе не стане вже сили.
[i](Зі збірки [b]"...І все ж - неопалима".[/b] - Львів:Логос,2001)
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746456
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.08.2017
автор: Сіроманка