Буде це так – я вийду рано вдосвіт,
Торкнусь черлених грон горобини,
Небесна синь стікатиме у просвіт,
Яснітиме: «Немає більш війни…»
Я остовпію, не повірю щастю,
До перехожих: «Чули? Наче – мир?»
Відчую гострий холод на зап’ястях:
«На тій війні лишилися всі ми».
Обійме хтось, вдовиця заголосить,
Наллють по вінця не один стакан,
Прощення я благатиму в колосся
Та у землі за безліч рваних ран.
Бравурно-пафосні лунатимуть промови
І пройде маршем площами парад.
А я ту просинь чисту світанкову
Молитиму, щоб в світ не слала град.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746468
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.08.2017
автор: Оксана Дністран