Він полюбив мене - таку терпку, як вишню..
І згадується зустріч у саду,
Блакитнооку, тиху і...руду
Тепер лиш - "незнайому" і колишню
Покинув, не зронивши ані слова,
Залишив лиш одне - туге мовчання,
Не зрозумів.
Даремна ця промова.
Покинув спокій, й заразом - кохання.
І все б нічого, та мабуть дарма
Життя втрачати на "якусь" надію
Й чекати те, чого давно нема.
Цього, що сталось, я не розумію.
Лиш визнаю, ці почуття - були!
Але з роками, все ж таки минули
Та в серці їх таємно зберегли,
А у житті вдаємо, що забули..
Вони ж у душах наших, як вогонь,
Що спалює тонку, маленьку вишню,
І доля ще зведе колись, либонь..
Тебе й її, але уже - Колишню.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746608
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.08.2017
автор: Mary_S