[b]ПЕТРА І ПАВЛА (12 липня за н. ст.)
[/b]
"Святий Петро за плугом ходить,
Святий Павло волоньки водить,
А сам Господь-Бог пшеничку сіє,
А святий Ілля заволочує".
До свята Петра й Павла готувалися колись в Україні як до початку жнив, звідси і пішло народне повір'я, що справа святих «побратимів» - жито зажинати. Білили хати, оздоблювали рушниками стіни, вбирали подвір'я.
Ранком, звичайно, всі йшли до церкви. Дівчата вбирали свої голови вінками.
Вертаючи з церкви, люди розговлялися мандриками. Мандрики - це плесканки, печені з пшеничного тіста, яєць і сиру, або всілякою начинкою. Сама назва походить ніби від того, що мандруючи світом, Петро з Павлом живилися «мандриками», наповняючи їх «чим Бог послав».
У цей день зозуля перестає кувати. Селяни кажуть, що вона мандриками подавилася, бо ж украла у святого Петра одну мандрику та й за це її Бог скарав.
Мандруючи, Бог з Петром людей парують:
«... ідуть вони в жнива - сонце пече їх, а жито стоїть, як стіна. Те жито дівка жне так, що й голови не піднімить.
-Боже, поможи тобі, дівко!
Підняла голову, подякувала - та й далі жне. Пішли вони на другу ниву, а там під копою в холодку дівка спить, аж хропе. Подивилися на неї - та й далі... На стежці стоїть одпряжений, а під возом спить парубок - нап'яв собі холодок з ковдри та й спить.
Хотів святий ціпком оперізати, а Бог каже:
-Не займай, Петре, ходім!
... Зайшли в пшеницю - як ліс пшениця стоїть: парубок жне її, пече його сонце, а він, знай, жне.
-Боже, поможи тобі, хлопче!
Підняв голову, подякував — та й далі жне. Петро й каже до Бога:
-Спаруй, Боже, цього парубка та оту дівчину, що жито жне. І тих ледацюг спаруй...
А Бог на теє:
-Старий ти, Петре. Не тямиш, що кажеш. Як тих ледацюг спарувати, то вони й з голоду помруть.
Так воно буває в світі: як чоловік роботяга, то жінка ледащо; а як жінка моторна, то чоловік вайло».
(За Олексою Воропаєм «Звичаї нашого народу»)
[b]МОКРИНИ (1 серпня за н. ст.)[/b]
«Свята Мокрина осінь приносить!»
Останній день літа: яка погода на Мокрини, така й буде осінь.
«Як на Мокрини дощ - то оріхи вимокають,
а як сухо - то бджоли повилітають».
[b]ПРОРОКА ІЛЛІ (2 серпня за н. ст.)[/b]
За народною міфологією Ілля є наступником громовержця Перуна:
«Грім гримить, то Ілля по небесному мосту в огненній колісниці йде»
«До Іллі хмари ходять за вітром, а після Іллі - проти вітру».
Народна легенда роз'яснює: коли біси повстали проти Бога, то Бог наказав Іллі прогнати нечисть. З того часу ганяється Ілля за бісами і пускає в них огненні стріли-громи і блискавки.
А між тим пророк Ілля засіває озимину:
- Сій, Ілля, озимий засів!
«Ходить Ілля на Василя,
Носить нугу житяную,
Куди махне - житом пахне...»
... І збирає ярину, аби випекли з неї хліб насущний:
«На Іллі новий хліб на столі!»
[b]ПАЛІЯ - «ПАЛИКОПИ» (9 серпня за н. ст.)[/b]
«...Вже наш Палій за копою сів!»
У цей день селяни моляться святому Пантелеймону і перед його образом свічку ставлять. Існує повір'я, що хто не шанує Палія, тому він «копи палить».
Так і пристало до святого прізвисько «Паликопи».
[b]МАКОВЕЯ – І «СПАСА НА ВОДІ» (14 серпня за н. ст.)
[/b]
У старі часи сходилися в цей день хрещені до річки - святити воду. Хворі на пропасницю купалися в річці, бо на Маковея - вода цілюща.
Пізніше, святити воду несли до церкви, а при воді квіти ще й мак. Весною мак розсівали на городі, а сухі квіти на Благовіщення дівчата вплітали у коси, щоб «волосся з голови не випадало».
На Маковея ласували «шуліками»: пекли коржі, ламали на дрібні шматочки в макітру і заливали медовою ситою та розтертим маком.
«Маковея» за те, що зцілює водою називають «Мокрим Спасом». У народі знають, що «Маковей» - знахар, зцілює не тільки водою, а й маком-відюком»: дівки-чарівниці освятять «відюк», обсиплють ним хату, - і всі вроки та хитрощі відьми пропадуть безслідно.
«Мокрий Спас - маку й меду припас.
Маковій від злих духів спас!»
[b]ІІ СПАСА - «ЯБЛУНЕВОГО» (19 серпня за н. ст.)
[/b]
У день Преображення Господнього, або Спаса, до церкви несуть яблука, груші, мед і обжинкові вінки, а ще жмут колосся, що імітує «Цапову бороду». Хрещений люд позичив її у міфічної тварини, що живе на ниві і ховається в Дідуху, а натомість наділив нею достойного Спаса.
Тому на запитання:
- Ой чия ж то борода
чорним шовком увита,
сріблом-золотом улита? -
правовірні відповідали:
-Дідухова... обжинкова,
а окраса —
то від Спаса!
У давнину до Спаса не ласували садовиною, бо то - гріх, чекали на свято, два тижні постили...
Вернувши з церкви, родина, звичайно, врочисто сідала за стіл і розговлялася: споживали яблука з медом і запивали виноградним або яблуневим вином - «щоб садовина родила».
На Спаса родина, зібрана за святковим столом, згадувала померлих: так ось чому у Спаса окраса із «чорного шовку» бо це «страсний» Спас! За народною міфологією - це останній перед Різдвом вихід померлих на світ - на Страсний Четвер, на Зелені Свята і на Спаса.
«Страсного» Спаса за його піклування про садовину називали «яблучним». З часу, коли обтрусять яблука з садів, чекали перших приморозків:
«Страсний Спас - яблука освятив».
Від Спаса починали копати бараболю: розкладали вогнище, пекли картоплю і гріли руки - «щоб не мерзли зимою».
Кажуть у нас: «Прийшов другий Спас,
держи вже й рукавиці про запас,
починай копати бараболю,
а яблука й грушки ласуй вволю!»
[b]І «ПЕРША ПРЕЧИСТА» (28 серпня за н. ст.)
[/b]
«Перша Пречиста» - свято Успіння Пресвятої Богородиці. На «Першу Пречисту» дівчата визбирають «за Спасом» садовину:
«Пречиста по груші ходила,
Пречиста мішок загубила,
А Спас йшов -мішок знайшов».
- Спасику, батьку,
Віддай мій мішочок,
Не буду ходити у твій садочок.
Лище досівають «за Іллею» озимину, а після свята звільняються від роботи на полі. Господарі, що мають відданиць і парубків, готуються до весілля:
- Прийшла Перша Пречиста - стає дівка речиста!
…«Перша Пречиста жито посіває...».
[b]ІІІ «КОНОПЛЯНИЙ або ПОЛОТНЯНИЙ або ГОРІХОВИЙ» СПАС
(29 серпня за н.ст.)[/b]
«Третього Спаса» в українській народній традиції святкують на честь ікони «Нерукотворного образу Христа-Спаса», або як в народі кажуть «Спаса на полотні».
На «Третього Спаса» справляли обряд «Обжинкового весілля» - завершували обжинки, несли додому обжинкового Дідуха, пекли короваї з нового врожаю, сіяли озимину та збирали горіхи.
«Конопляний» Спас - хліба припас.
Ткати полотно благословив.
Гриби, ягоди, зіллячко освятив,
То свято Богородиці і всіх див.
[b]«ГОЛОВОСІКА» (11 вересня за н. ст.)
[/b]
Свято Всічення Голови святого Пророка Предтечі й Хрестителя Господнього Івана, або, кажуть у народі, Головосіка.
У цей день не варять борщу і це єдиний раз протягом цілого року, - коли гріх їсти борщ. Віруючі люди на «Головосіку» не беруть у руки ніж, навіть хліб ламають руками. Ані рубають сокирою, ані пиляють пилою...
[b]«СЕМЕНА» - (14 вересня за н. ст.)[/b]
Свято Преподобного Симеона Стовпника і матері його Марфи - в народі «Семена».
Від «Семена» стара Україна прилаштовувала у хатах свої верстати і починала ткати полотно. Бралися до роботи усі майстри: столярі, стельмахи, бондарі...
В ніч проти «Семена» засвічував древній Київ свічки і святкував «Весілля Свічки». В таку ніч збирали останній цвіт зі святоянівського зілля.
[b]«ДРУГА ПРЕЧИСТА» (21 вересня за н. ст.)[/b]
Свято Різдва Пресвятої Богородиці. З ним пов'язані усі жіночі надії - день Рожениць, коли жінки, в яких немає дітей, справляють обід і годують бідних «щоб молилися Богородиці за її діти».
В цей час на Україні, звичайно, йдуть дощі, а тому й кажуть:
«Друга Пречиста дощем поливає!»
[b]«ЗДВИЖЕННЯ» (27 вересня за н. ст.)[/b]
Свято Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього...
... Наступають холодні дні і птахи відлітають до вирію. Вирій, за народною уявою, - це тепла країна, де ніколи не буває зими і де живуть тільки птиці і гади: птиці в долинах, гади - на горбах.
Першою до вирію летить зозуля, бо вона є ключницею: «У неї золотий ключ від тієї країни».
«На Здвиження земля движеться ближче до зими».
[b]«СВЯТА ПОКРОВА» (14 жовтня за н. ст.)
[/b]
Покровителька Запорізької Січі - Покрова Пресвятої Богородиці.
Існує переказ, що після зруйнування Січі, козаки, що пішли за Дунай, взяли з собою і образ Запорозької Покрови:
«... а срібло-золото на три части паювали:
... на святую Січовую Покрову давали -
щоб за їх, встаючи і лягаючи,
Милосердного Бога благали».
У народі Покрова - покровителька відданиць, а тому дівки до неї молилися:
«Свята Мати-Покровонько,
покрий мені головоньку,
щоб я була жіночкою,
щоб жилось мені з лихвою
та із муженьком любеньким
і з дитятком малесеньким...».
Господарі примічали погоду: якщо на Покрову вітер віяв з півночі - на холодну зиму і великі сніги, а як з півдня - на теплу й сльотливу.
[b]«ДМИТРА» (8 листопада за н. ст.)
[/b]
«У святого Дмитра труба із срібла...
А як затрубив ще й святий Дмитро,
Тай покрив зимков усі гори біло»...
З уваги на недалекі пилипівчані запусти сезон сватання завершується: незасватані дівки вважають рік втраченим і з цього приводу у народі жартують: «До Дмитра - дівка хитра, а по Дмитрі, хоч комин витри». На що кмітливі лукавиці відповідають:
«До Дмитра була м хитра, а по Дмитрищі - я ще хитріша!»
«А Дмитро зиму у гості просить»!.
[b]«ТРЕТЯ ПРЕЧИСТА» - ВВЕДЕННЯ (4 грудня за н.ст.)
[/b]
«Третя Пречиста йде – зиму за руку веде».
Третя Пречиста розпочинає народний календар Зими, отож про неї восени згадувати ще рано, проте пам’ятати треба, адже без неї перелік Спасів і Пречистих українського народного календаря був би неповним.
***
Святий [b]ПЕТРО [/b]за плугом ходить
Святий[b] ПАВЛО[/b] волоньки водить,
А сам Господь-Бог пшеничку сіє,
А святий [b]ІЛЛЯ [/b]заволочує...
Сій, Ілля, озимий засів!
(Бо вже [b]ПАЛІЙ[/b] за копою засів).
[b]МОКРИЙ[/b] Спас - маку й меду припас,
[b]МАКОВІЙ [/b]- від злих духів спас.
[b]СТРАСНИЙ[/b] Спас - яблука освятив.
Прийшов [b]ДРУГИЙ[/b] Спас –
держи вже й рукавиці про запас,
починай копати бараболю,
а яблучка й грушки ласуй вволю.
А за [b]ДРУГИМ[/b] Спасом —
та й[b] ПЕРША[/b] Пречиста...
Перша Пречиста - дівка речиста!
[b]ПРЕЧИСТА[/b] по груші ходила,
мішок загубила,
а [b]СПАС[/b] ішов –
мішок знайшов):
-Спасику, батьку,
віддай мій мішочок,
не буду ходити у твій садочок.
[b]КОНОПЛЯНИЙ[/b] Спас - хліба припас.
Ткати полотно благословив.
Гриби, ягоди, зіллячко освятив –
То свято Богородиці і всіх див:
[b]ПЕРША Пречиста[/b] жито досіває,
[b]ДРУГА Пречиста[/b] дощем поливає,
[b]ТРЕТЯ Пречиста [/b]снігом покриває...
* * *
А наш [b]ВОЛОХ [/b]сіно косить...
... а [b]МОКРИНА[/b] осінь приносить...
... а [b]ДМИТРО [/b]зиму у гості просить...
[b]Старожитній обряд Обжинкового «весілля» відродила і рядила -
Спасів та Пречистих згадала, їм молитви складала -
Ірина Вовк
[/b]
[i]За виданням: Ірина Вовк.[b]"За нашим звичаєм Бога величаєм: Осінь"[/b]. - Львів: Сполом, 2015.
[i]*Обрядовий календар осінніх свят складений за Олексою Воропаєм
[b]«Звичаї нашого народу»[/b].У 2 томах. - Мюнхен,1949.
[/i]
[b]"Пречисті в українському народному календарі"[/b] - радіо "Воскресіння"
http://www.rr.lviv.ua/podcasts/prechysti-v-ukrajinskomu-narodnomu-kalendari/
[b]"Спаси в українському народному календарі"[/b] - радіо "Воскресіння"
http://www.rr.lviv.ua/podcasts/spasy-v-ukrajinskomu-narodnomu-kalendari/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746763
Рубрика: Поетичний, природний нарис
дата надходження 19.08.2017
автор: Сіроманка