Димними сумішами сповзає літо
Тихо впиваючись в мертві світанки,
Ми наче мухи летіли на світло
Щоби поглинути все до останку.
В двері шкряблися осінні кішки
Спокій ганяли як сіру мишу,
Ми хочемо літа! Потрібне літо!
Хоч трішки.
Краплі дощу знову зрушили тишу.
На підвіконні згасають проміння,
Їх не впіймати, вони вже холодні,
Їхнє тепло все ж відчуло каміння,
І ми - сьогодні.
Щиро раділи тим зайчикам сонячним,
Наче їх бачили вперше й востаннє
Нам було гаряче. Такі ми безпомічні
Діти Сонця! Маленькі і ранні.
З народження світ лиш зустрівши,
Золотом сипало, нас цілувало
тоді було літо. Тепер зрозумівши
Нам холодно стало.
Й хоч літо давно вже полинуло в даль,
Залишивши нам чорну кішку,
А з нею цей смуток, надії й печаль
Та ми все ж бажаємо літа трішки!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746773
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 19.08.2017
автор: Mary_S