„ Хоча понеділок, а день не важкий,
Нарешті діждався законну відпустку!
- Зрадів Анатолій, трудар заводський,-
Піду на рибалку, дружина відпустить.”
Збирає він вудки, ще й пляшку сховав.
Ніхто не бурчить, чорноброва на праці.
А теща на дачі грядки полива -
Не бути в господі надуманій сварці.
- Вільготне настало у мене життя! -
Уже багатіє думками щасливець. –
Позбудусь в догоду рідненькій сміття,
В момент полечу до Дніпра я без крилець.
На виході зібрані речі поклав,
Не стримавшись, радісно хряпнув дверима.
Як блискавка, до сміттєбаків помчав,
Тамуючи посмішку, ледь уловиму.
Бігом, скільки сили, вертає назад,
Ключі, немов скарб, дістає із кишені.
Замок, мов сказився, все в нього невлад.
Бо від гаража ці ключі в бідній жмені.
На поверх, аж третій, забратись – не жарт.
„Блискуча ідея!” – йому зрозуміло.
На клена, що поруч з балконом, взяв старт.
Зламалася гілка – в очах потемніло...
Рука вже у гіпсі, невдаха тремтить.
Дружина прибігла з роботи: „Ой, Боже!”
Філософа відповідь визріла вмить:
„Народжений повзать – літати не може!”
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746942
Рубрика: Гумореска
дата надходження 20.08.2017
автор: Дніпрянка