[i](У мелодійні передзвони погідної ночі по Великодню тривожно вривається тупіт кінських копит. Спочатку приглушений, тупіт все наростає і ближчає. Тривога підповзає, мов гадина... Погідну темінь ночі враз освітлює полум'я заграви. Незабаром шалений тупіт поглине мелодію сміховиння, і в блисках заграви вирвуться з пітьми [b]зловіщі тіні Чорних Вершників[/b] з диким оскалом і монотонним свистом. Їх криві шаблі та отруйні стріли змітатимуть все на своєму шляху).[/i]
[b]Голос Пурпурової Троянди Втіхи:[/b]
- … Я бачу сон … Страшний, тривожний сон -
летить, летить ворон з чужих сторон.
Лискучим змієм злизує блакить,
а під землею туром тупотить …
[i](лунає феєричне багатоголосся в дусі [b]великодньої перебранки[/b]).[/i]
[b]Феєричне багатоголосся:[/b]
[i]- Гуп-гуп, гуп-гуп,
чи я тобі люб… люб…?
- Поза тини, за городи -
ой чи старий, чи молодий…?
- Гуп-гуп …
- люб … люб …
- гу-у-па-а́ …- лю-ба́ …
- лю-ю-ю-ба-а-а …
- згу-у-у-ба-а-а …[/i]
[b]Голос Пурпурової Троянди Втіхи:
[/b]
- Гуде земля … і сліпнуть небеса…
Лискучий змій за тини заповза…
А позад нього – пустка… ні трави…
Дзвіниці-вдови… Спалені церкви…
В лелечих гніздах - зграя гайворон…
Наїхав Чорний люд з чужих сторон!
Подався тур до роксолан - у брід!
Кровавий слід з-під турових копит…
А роги в тура - шабля в татарви…
Лежить козацький труп… без голови…
А онде в землю врите немовля,
до неба слово "мати" промовля…
Вона ж дзьобатим кинута, як сир, -
на втіху, на розплату, у ясир… *11
[b]Голос української молодиці
(по дії Безіменної Троянди):[/b]
- Косо ж моя пещеная,
на кого ти поручена?
При сонечку - хрещеная,
при місяці – потурчена…
[b]Голос Пурпурової Троянди Втіхи:[/b]
- На наші стріхи - чорне вороння.
Крячить - і сонця схід наздоганя …
Нагнало край гостинця, та й обсіло,
та в колисонці сонце погасило …
[i] (співає):
"А-а, люлі-люлі,
налетіли гулі,
та й сіли на люлі
в сивенькій кошулі,
в красих поясочках
сіли на тиночках,
в червоних чоботях
сіли на воротях.
Воротонька - рип-рип …
Колисонька - скрип-скрип …
В колисонці донця,
як ружа на сонці …
А-а, люлі-люлі
налетіли гулі,
гулі - срібнопери
гублять дрібні перли …
А-а … а-а … а-а … а …"
[/i]
… Прокинулася - згарище – пітьма …
І я сама - о, боже мій! – сама …
[i]([b]Голос Пурпурової Троянди[/b] раптово уривається. [b]"Рус-Хуррем" -- Троянда Втіхи [/b]стоїть заклякла від жаху. Місячне світло довкола неї гасне. Натомість на її голос озиваються інші [b]Троянди Гаремного Саду[/b]. Тремтячі голоси квітів нагадують пориви вітру, що грається морською хвилею). [/i]
[b]Голоси Гаремних Троянд[/b]
- … і я – сама …
- … і я – сама …
- … і я … я-са …
- са … ма … ма-мо-о-о …
- не … ма …
- сама-а-а …
- … ма-а-а …
- … … а-а-а … а-а-а …
[i](наче зірвані пелюстки троянд, спадають обривки слів. Вони то перегукуються між собою, то накладаються один на одного. Згодом окремі звуки зливаються в один протяжний звук, з якого поступово виростає мелодія пісні.
Мелодія виринає з хвилі і повертається в неї як [b]Душа Русалки[/b], що затужила за своїм минулим життям і вийшла на берег, аби при Місяці нагадати забутий танок кохання. Неприкаяні [b]Душі Гаремних Троянд[/b] справляють Русалії).[/i]
ПРИМІТКИ
*11 Ясир – з арабського "йесір" ("бранець"). Поширене між турків і татар, та перейняте українцями слово, що означало полонену людність. Бранці, добуті "людоловами" на продаж.
(За виданням[b] "Епоха В'янучих троянд" [/b](драма). - Львів:Сполом,2014).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747035
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 21.08.2017
автор: Сіроманка