Півжиття тому назад здавалося,
що цілому світу також сімнадцять,
як і тобі.
Що роки йтимуть неквапно
день за днем
і ми встигнемо сповна насолодитися
відсутністю в обох втоми і головного болю.
Не розлучаючись на жоден подих,
цілуватимемо губи.
Цінуватимемо час.
Та раз спіткнувшись і не відчувши руки,
що ловить у повітрі,
я залишусь твоїм спогадом.
А ти слідом на тілі,
якого не видно при денному світлі.
Долічивши до чотириста сімдесять трьох мільйонів
і сорока тисяч,
збагнеш, що траур тобі більше не личить.
А гламурний рожевий манікюр нагадає,
що більше немає
причини згризати нігті до крові,
що після падіння залишилась лиш пустота
в утробі.
Обпершись на лікті,
задуєш вісімнадцять свічок на святковому торті.
Вони єдині, хто пам'ятають про твоє повноліття.
Адже, світу і далі сімнадцять.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747079
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.08.2017
автор: TinaPohor