Знов душа геть холодними зимами вкрилася.
Один сніг. Один лід. Ні листочка з весни.
Це ж так добре. І я вже чомусь не журилася.
Стихне біль. Бо ніколи не буде... Вони...
Будеш ти. Буду я. Так далеко і порізно.
Суне біль по душі. І не змерз від тих зим!
Ти казав, що ревіти мені навіть корисно.
Я хотіла - тебе... Лікувалася... Ним...
Він приніс мені чай і з троянди вареннячко.
-Все пройде. Лиш повір у кохання й чекай.
Проколов мені перст чарівним веретенечком.
-Ну а я... Поряд... Тут... Хоч мене й проганяй...
Знов душа під дощем поцілунками схована.
Він є поряд... А ти... Ти ж ніколи не був.
Я на касі життя щастям вже розрахована...
І як добре, що поряд є він... Бог почув...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747085
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.08.2017
автор: Відочка Вансель