Ніщо не виникає із нічого
У благодатний грунт потрапивши зерно
Приносить плід, коли прийде його пора
Так і любов і віру мали б ми прийняти,
Але трапляється що дар оцей
Не вміємо плекати й берегти
ніколи, милий, про минуле
не потрібно шкодувати
За біль і муку ти мене прости:
Я так боялася...
І ти мабуть боявся
А страх примножений на два,
Буває здатен більше зруйнувати,
Ніж ураган
Прості слова - так ранять часом душу,
Що ніж у серце - милосердя прояв
Та не про те тепер...
Тобі про головне сказати мушу:
коханих треба часом відпускати
Щоби любов примножити і дати їй рости,
потрібно для початку ще й віддати
не можемо самі її нести
Любов - це світло, це тепло, це радість
Це щастя, це гармонія, це - Бог
Не разом тут
Але ЛЮБОВ не ранить, а лікує
Й та іскра у душі її жива,
Що ти колись був запалив
Нагадує
Я не одна
Нас ДВОЄ
І хай у різних просторах
І що ж?
Хіба можливе щастя,
Якщо коханого, як птаха в клітці
Тримати
Й дивитись на його страждання
Ні!!!, хай буде гірко
Хай буде важко
Хай буде неможливо
Та я змогла, я - відпустила
Любов - свобода
Крилам волю дай
Не бійся, вір, живи, літай.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747131
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.08.2017
автор: AliceWonder