[i]"Пливе човен, води повен,
та все хлюп, хлюп, хлюп, хлюп…
Іде козак до дівчини,
та все туп, туп, туп, туп…
Пливе човен, води повен,
та накритий листом.
Не хвалися, дівчинонько,
червоним намистом.
Бо прийдеться-доведеться
намисто збувати,
Молодому козакові
тютюн купувати…"
[/i]
[i](Місячне світло вирізняє з-поміж танцюючих[b] Русалок-Троянд[/b] постать у [b]Білій льолі,[/b] з коштовним турецьким намистом кольору гарячої крові. Це - [b]Душа Насті Повчанської,[/b] нареченої гетьмана Сагайдачного. Вона веде танок, ніжно тулячи до грудей білі квіти латаття).[/i]
[b]Голос Гюль-Хуррем
(Білої Троянди Щастя)*12
[/b]
Я теж … я теж хвалилася намистом …
У нас вже й ліс прощається із листом …
А тут - зелені хвилі кипарису,
а тут тобі ні поля, ані лісу -
гаремний сад … сераль …*13 та мінарет …*14
Жіноча доля … Доленька … Кисмет!..*15
[i](на голос [b]Гюль-Хуррем, Білої Троянди, [/b]озивається тужно сопілка -- "кавал", а за нею семиструнний саз *16, дербук та кімане *17, гуде в кілька дуд тулуб-зурна *18. У ніч лине легка, як серпанок фередже *19, і задумлива, як настрій Білої Троянди, східна мелодія…
Вона змушує [b]Русалок-Троянд [/b]змінити свою подобу. Тепер вони, наче [b]Гурії [/b]*20, виконують деякі фігури з танцю одалісок*21, при цьому зітхаючи на свою підневільну жіночу долю).[/i]
[b]Зітхання Гурій-Троянд:[/b]
- Жіноча доля… Доленька… Кисмет…
Не вирватися нам з її тенет…
[i]([b]Гурії-Троянди[/b] простягають [b]Гюль-Хуррем [/b]плоди дерева гільйюн*22, що нагадують Білій Троянді покинутий сад коло рідної хати на Україні…)[/i]
[b]Голос Білої Троянди Щастя:
[/b]
… Один лиш сум стернею серце коле,
як намалює пам'ять Дике Поле,
наш сад уповні… хатку… батька й неньку,-
озерце… човник… і мене маленьку…
В руках весельце… і латаття біле…
Ті дні,як сивий дим,відлебеділи…
[i](співає)
"Візьму коновоньки, та й піду по воду,
а там хлопці-риболовці,
козацького роду.
Хлопці-риболовці, козацького роду,
візьміть мене на той човен,
перевезіть через воду"…
[/i]
… Зажура впала поміж берегами,
вже й Дике Поле вимело снігами,
жалі-дощі… та ревний смуток-вітер
на згарищі прощальні сльози витер.
Немає більше двору… ані хати…
Не виглядають доню батько й мати,
не наповняють мед-вином барильця,
і не бажають щастя повні вінця…
Та й на пречисте свято Покрови
мені вже не покриють голови…
[i](уява[b] Гюль-Хуррем[/b] малює християнський храм на свято Покрови. Українські дівчата-відданиці вклякають у молитві, похиливши голови перед образом Матері Божої):
[/i]
[i]- Покровонько, Покровонько,
покрий мені головоньку!
Щоб була я молодицев -
чорнобровов, білолицев,
з чоловіком молоденьким
і з дитяточком маленьким…
(Божий храм відлунює дівочим співом):
- Пресвятая Богородице,
спаси нас![/i]
[b]Голос Насті Повчанської
(по дії Білої Троянди Щастя)[/b]
[i]у супроводі хору "Ой хто з вас терпить!"*23[/i]:
[i]- Радости моє серце ісполни, Діво,
світа Твоєго зорями просвіти,
всіх скорбящих радосте,
і обидимих заступнице,
і странствующих утішеніє…
О пресвітлий облаче, Мати Божія!
Нас побіждающия - побіди,
обидимих заступи,
странствующих посіти,
і гріхи розгріши,
єлика бо хочеши,
можеши…
(відлунює спів):
- Пресвятая Богородице,
спаси нас![/i]
[b]Хор українських дівчат:[/b]
[i]- Богородице-Діво, радуйся!
Радуйся, вірних спасеніє!
Радуйся, сліз утішеніє,
вселенная похвало…
Гріховну печаль потребляющи,
воістину Тя ісповідуєм,
в надії на Тя не погибнем, но
да ізбавимся, грішні, от бід…
Заступнице рода христ'янського,
не презри молєнія нашего,
милосердія двери отверзи нам,
і прибіжище же,
і покров…
(відлунює спів):
- Пресвятая Богородице,
спаси нас![/i]
[i](Слова молитви і церковний спів напливають на [b]Гурій-Троянд[/b] холодною хвилею. Вони наче прокидаються з глибокого сну, що гнітив їхню пам'ять і волю…
Сильний порив вітру зриває з них серпанкову машкару і [b]оголені Душі Троянд [/b]опиняються сам-на-сам зі своїми думками, повними розпачу і жалю).[/i]
[b]Квіткове багатоголосся:
[/b]
- Покровонька, Покровонька…
Болить моя головонька…
Гей, байраче,
за мнов плаче
рідна сторононька!
- Гей, у полі
три тополі
морозом прибиті…
Мої коси,
як покоси
столочені в житі…
- Покотися, мій віночку,
по зеленім дуб'ю…
Віддай мене, Покровочко,
за кого я люблю…
- …За ким нічки не доспала
з вечора до ранку…
Задля кого вишивала
шлюбну вишиванку…
[b]Голос Білої Троянди Щастя:[/b]
- В кого очки, як терночки,
личка чорноброві…
Віддай мене, Покровочко…
гетьману Петрові…*24
- Покотися, мій віночку,
бочком по дубочку…
Пошли мені, Покровочко,
за рік колисочку!
- Ой повішу на дубочку
тую колисочку…
Пошли мені, Покровочко,
синочка, ще й дочку…
- Ой котися, мій віночку,
та не падай в воду…
Не питайся, моя дочко,
якого ти роду…
- Ой котився мій віночок,
та й пірнув в озерце…
Мій синочок, як дубочок, -
Але… плаче серце…
ПРИМІТКИ
[i]12 Гюль-Хуррем – "Троянда Щастя", так називав Стамбул султану, дружину Османа ІІ (1618-1622), українську бранку, степову козачку з хутора Дике Поле, що на схід від Південного Бугу.
13 Сераль – жіноча частина султанського палацу, де під улесливо-ревним наглядом звалашених євнухів, в оточенні німих блазнів, урядовців-інтриганів та хлопчиків "аджем-огланів" (майбутніх яничар) минало життя жінок султана, повне підступних змов та пасток.
14 Мінарет – купольна, або прямокутна вежа при мечеті, звідки "муедзин" (духовна особа в мусульман) проспівує "азан" (заклик до молитви).
15 Кисмет – доля; ту що в українців "на дорозі не обминеш і конем не об'їдеш!"
16 Саз, дербук – різновиди мандоліни.
17 Кімане – скрипка.
18 Тулуб-зурна – інструмент з міха-бурдюка і дудок.
19 Фередже – білий серпанок з прорізом для очей, яким татарки покривали обличчя, ховаючись від погляду чужих чоловіків.
20Гурії – безсмертні прекрасні жінки з райського саду, які, за уявленням Сходу, призначені для втіх праведних мусульман.
21 Одаліска – наложниця падишаха;
22 Гільйюн – райське дерево, плоди якого, за мусульманською вірою, приносять щастя і забуття.
23 Церковний хор співає:
"Ой, хто з вас терпить,
хто журу має,
най в Страдче спішить,
ласки благає
ту Страдецьку Матір Божу,
ту Пречисту Квітку гожу,
вона всім там є,
полегшу дає..."
(Автор невідомий. Аранж. Т.Купчинського. У кн. "Поклін Марії". Мюнхен, 1947).
24 Йдеться про гетьмана Петра Сагайдачного (р.г.1608-1622), що походив із с.Кульчиці, з-під Самбора на Львівщині. Навчався в Острозькій школі.
[/i]
(За виданням [b]"Епоха В'янучих троянд" [/b](драма). - Львів:Сполом,2014).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747199
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 22.08.2017
автор: Сіроманка