Я зрозуміла - власності багато маю,
І кожний день своє обтяження несе
Живе своїм життям, я - ніби скраю…
Є привід для романів, чи хоча б есе.
Давно я маю власне потойбіччя -
Мої примари вільно там живуть,
Також -міні-Пандорину скарбничку
І згарища чуттів – там зріє суть
За всім я маю пильно наглядати,
Бо приручила злиднів вже давно.
Розрада я комусь чи горе-мати,
Ніхто з думок не відступає все одно
Новим турботам необачно
Я прихисток постійно надаю.
Від клопотів мені буває лячно –
Як відшукати сутність тут свою?!
Хто допоможе знищити завали?
Як припинити заколот новий?
Довкола хижо рискають шакали,
Не вистачає сил на захист мрій.
Замкнутися я хочу в комірчині
Й нарешті там знайти єство своє
Колись забуте і заховане - донині
А решту відпуститити в... «не моє».
© Олена Зінченко20.08.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747262
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.08.2017
автор: Zinthenko Olena