Відкритий простір дозволяє нам бачити, відволікатись від чогось буденого, але ми часто не помічаємо у цьому просторі себе. Мижливо це не про тебе, так, так, не про тебе. Ти вмієш бчити і слухати, але інші...
Можливо, цей текст не підходить для такої спільноти, але чомусь мені захотілось його написати саме зараз і саме сюди.
Ми мало задумуємось про свою егоїстичнісь, але я запевняю, вона присутня у кожному. Навіть я у деякій мірі егоїст, але чому у деякій? Я справжня егоїстка, так, я буду отримувти вигоду з будь-якої ситуації, знаходжу користь у спілкувані з іншими, користуюсь якоюсь ситуацією і вижимаю максимум зі знайомства чи допомоги комусь. Але це ж робить більшість. Я в жодному разі не засуджую інших і не засуджую себе. Просто аналізую людей, тобто те що оточує нас.
Я помітила, що ми забуваємо розуміти один одного. Тобто ми розуміємо, але відділяємо тільки те, що справді нас цікавить. Ми не помічаємо як думаючи про одне, робимо зовсім інше. Це наче квітка, яка росте у саду, яку рідко поливають і не доглядають за нею. Ми як ця квітка. Намагаємося ввібрати у себе бодай щось, щоб вижити, але що нам вбирати у себе, якщо нічого. А якщо нас поливають ми жадібно користуємося цим, адже квітів багато, і на всіх не вистачить.
Ми забули, як це, жити без турбот, без поспіху. Задумайся, коли ти останній раз не думав про те як заробити грошей чи зробити своє життя кращим... отож бо. Я тебе запевняю, ти будеш думати про це завжди. Ми так влаштовані. Нам завжди хочеться більше, краще. Але чи воно того варте? Так, варте!
Ти не змінишся, я не змінюсь, і ніхто не зміниться. Такі вже ми є. В'язні власого життя і власних примхів.
В нас відсутнє право на справжнє життя, ми живемо так як потрібно, так, щоб виживати, але не жити.
Можливо цей текст мало хто зрозуміє... я й не прошу, але той хто зрозумів... Ти маєш право, кожен має право на щось краще, але на жаль не кожен має можливість.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747342
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.08.2017
автор: Діана Кісільовська