Моя країна знала стільки горя
Що вистачить його на всі часи,
Та вірю я: ще усміхнеться доля,
Життя гартує наші голоси.
Мої брати і сестри, українці!
Народе кращий в світі, мужній мій!
Нас не зламати зайдам і чужинцям,
Не знищити нас градами подій!
Ми щастя прагнем ревно, донестями,
Надто велика вже його ціна!
Його карбують долями й смертями –
Не забуваймо, що у нас війна!
Зберімося ж, родина, добрі люди!
Не тіштеся, що зло само піде.
І ворога женімо ж, звідусюди!
Бо він є поруч, не в далекім «десь».
І, бережімо ж ті святі криниці,
Які заповідав нам родовід,
Щоб жити й жити, пити й не напиться
Святим причастям, що залишив дід.
©Тетяна Прозорова 24.08.17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747600
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.08.2017
автор: Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)