(Чи то від гнівного тону козацьких розмов, чи то під жаркими стрілами південного полудневого сонця - море займається черленими барвами, а окреслений берег видається здаля яскравою, жовто-гарячою смугою.
Спекотливе сонце і ритмічне веслування накликають на козаків легку дрімоту. Мліють груди і в [b]гетьмана Петра[/b]… Кольори небесні і жовто-багряні розтікаються перед очима спочатку в безладді, а потім формуючи дивовижні живописні картини.
Між тих барв і звуків, і незвичних картин постає перед [b]гетьманом Петром[/b] образ його [b]нареченої Насті[/b]…)
[b]Голос Насті Повчанської[/b]
[b](по дії Білої Троянди Щастя):[/b]
- Це ти… Я знаю, ти прийшов по мене…
Не все вино ще випито черлене…
Не вся ще кров пролита в білий світ -
паліє пеклом, Петре, білий цвіт!
… Он хмари-тучі марять променисто -
такі ж пекучі, як твоє намисто…
[b]Голос гетьмана Петра:
[/b]
- Вогню… Вогню… Настуню, не щезай!..
[b]Голос Насті Повчанської:
[/b]
- Не дорізай мене… не дорізай…
[b]Голос гетьмана Петра:[/b]
- Хіба ж то я невіра-бусурман!
Вже й Чорне море корчиться від ран…
[b]Голос Насті Повчанської:[/b]
-… Пече мене сльоза з Майдану Сліз…
[b]Голос гетьмана Петра:[/b]
- А я тобі твоє шиття привіз…
А я б тебе на той бік перевіз…
[b]Голос Насті Повчанської[/b]
[i] (широко):[/i]
- В мені кричить сльоза з Майдану Сліз...
[b]Голос гетьмана Петра:[/b]
- Ще крикне Каффа, крякне і Хотин…
Іще Осман залишиться один --
ще меч його впаде во лжі і злі…*37
[b]Голос Насті Повчанської:[/b]
- Зникай, бо йде стара ханум*38-Назлі́…*39
Шипить змія. Назлі-ханум іде…
[b]Голос гетьмана Петра:[/b]
- … А що коли нас доля не зведе?..
Спалю тоді я рай цей у злобі!!!
[b]Голос Насті Повчанської:
[/b]
- Цей гнів як смерч… Не личить він тобі!
Вертайся, Петре… Я тебе молю…
[b]Голос гетьмана Петра:[/b]
- Та ж я тебе…Та ж я тебе люблю…
В обіймах смерті ти мені далась!
[b]Голос Насті Повчанської:
[/b]
- Завчасно, Петре… Я ще не збулась!
[b]Голос гетьмана Петра:[/b]
- Ти не збулась… Бо ти ще молода,
мої ж літа несе у вир вода.
Допоки сонця, Настонько, горім!!!
[b]Голос Насті Повчанської[/b]
[i](віддихом видива):
[/i]
- Надходить буря, Петре. Буде грім.
[i](Важке небесне склепіння погрозливо зависає над морем. Море скипає в розпуці, багряні барви його темніють, наче рани, що запеклися. Велетенські хвилі невимовного страждання здіймаються дибом, могутніми валами котяться одна супроти другої, терзаються чорно, стають одчайдушно на прю, - і вергнуть навзаєм себе з диким риком.
Регоче п'яно [b]Русалка.[/b] Справляє кривавий бенкет. Чує близьку поживу. Козацький дух лоскоче їй ніздрі. Наче хтива одаліска, вона збурунює хвилі відьомським хвостом і вкупі з посестрами чатує на чоловічу плоть, аби в ненаситних ласкощах залоскотати.
… Між гримавим небом і здибленим морем гуляє [b]розбуджений Демон)[/b].[/i]
[b]Хор козаків[/b]
[i](зазираючи в душу стихії):
[/i]
- Гей, Чорне море, чом ти розгнівилось?
Чи ти ще рік кров'яних не напилось,
чи демон помсти дух твій поборов,
чи то в тобі гуляє чорна кров.
Чи гнів тебе взиває, а чи докір,
що поціляє мітко ясен сокіл,
що споглядає косу та намітку -
сподобав сокіл білую лебідку!
[i](Лунає феєричне багатоголосся. [b]Неприкаяні Душі Русалок з голосами Гаремних Троянд [/b]ронять на дно моря коштовні сльози-перли).[/i]
[b]Хор Русалок з голосами Гаремних Троянд:
[/b]
- Ой крикнула лебедонька
над морем летючи…
[b]Голос Русалки в подобі Білої Троянди Щастя:[/b]
- Чого квилиш, хвиле?
Чого виснеш, туче?
[b]Хор Русалок з голосами Гаремних Троянд:
[/b]
[i]- Ой крикнула лебедонька
та й море узрівши…
Заплакали козаченьки,
весла погубивши…
Ой крикнула лебедонька
на синьому морі…
Заплакали козаченьки
та й об своїм горі…[/i]
[b]Хор козаків[/b]
[i](захлинаючись в обіймах стихії):[/i]
- Летить сокіл понад морем,
та й пісні співає -
озирнувся…
[b]Голос гетьмана Петра:[/b]
- Де ви, браття?..
[b]Хор Русалок[/b]
[i](з мінливими інтонаціями голосу):[/i]
- … А братів немає!
ПРИМІТКИ
[i]37 Султан Осман ІІ, чоловік Насті Повчанської, загине у 1622 р. під час заколоту яничар, що були невдоволені поразкою у Хотинській битві (1621).
38 Ханум – ознака пошани у звертанні до жінки. Щось на зразок нашого: "пані".
39 Ханум – Назлі – тітка султана Османа ІІ (за Зінаїдою Тулуб).[/i]
(За виданням [b]"Епоха В'янучих Троянд" [/b](драма). - Львів:Сполом,2014)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747604
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 24.08.2017
автор: Сіроманка