За що,тебе так,Максиме,за що?
За бронзу,за срібло,питаюся хряку,
За країну він бився,ще вчора на сто,
А ти від’їдав в Межигір’ї мордяку.
Найдобріший ти був,юначе,пробач,
Ти боровсь за вкраїнське,дитино,
Відповість за усе межигірський палач,
Та за що ж тебе так,Україно.
Чуєш,мамко моя,я ще біг,
Але хряк наказав підірвати.
Медаль золоту привести я не зміг
На коні Україна,я пішов захищати.
Родино,не плач,я ще молодий,
В небесах в мене друзів багато.
Майданом я біг-не стріляв,я не такий,
Та я чесно боровся,завзято.
Києве мій,я вже там - з висоти
За майданом дивлюсь,Україно,
Бережу вас усіх,мої друзі-брати,
Бувай, українська родино.
Чому так, синочку,навіщо,пробач,
Кругом тебе так друзів багато.
Не плач, моя мамо,посміхнися,не плач,
Країну любив я,як тато.
Юначе,ти чуєш,Україно,за що?
Ні разу не нажав на курочок
За що підірвав його хряку,за що?
Та він України-синочок.
Максимову Дмитрію,
присв’ячується, 19 років,
м.Київ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747784
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 25.08.2017
автор: Володимир Олійник